Кафедра нормальної фізіології з 1957 року розташовувалась у фізіологічному корпусі, де займала 9 навчальних кімнат. Викладання всього розділу «Фізіологія травлення» і більшої частини фізіології було побудоване на демонстрації дослідів на заздалегідь прооперованих собаках, яким встановлювалася фістула слинної залози, кишок, проводилися операції із створення малого шлуночка. На момент створення кафедри нормальної фізіології у 1957 р., штат кафедри складався із завідувача – канд. мед. наук К.В. Кованова, двох асистентів – канд. мед. наук К.Г. Золенкової та Г.О. Гончарук, старшого лаборанта І.І. Лесюк, яку невдовзі перевели в асистенти, і лаборанта Ю.А. Бойка. Також відчувалася значна потреба в обладнанні, для повноцінного проведення занять не вистачало стимуляторів, перемикачів, електродів. Однак асистенти, які пройшли аспірантуру у столичних інститутах і були віддані своїй роботі, готові були подолати будь-які труднощі, не обмежуючись тривалістю робочого часу. Використовуючи допомогу своїх рідних, вони власноручно створили необхідне приладдя – намотали ручним способом котушки індуктивності, з двожильного дроту зробили електроди, знайшли стальні пружини для перемикачів. Вони втілювали в життя основний педагогічний принцип Івана Павлова – між науковими фактами і студентами не повинно бути ніяких перешкод. Викладачі кафедри розглядали свій предмет не тільки як фундаментальну академічну науку, завдання якої – формувати матеріалістичний світогляд студентів, але і як дисципліну, яка дає можливість студентам оволодіти основними навичками експериментальних і клініко-фізіологічних досліджень. І в тому, і в іншому випадку викладання фізіології є ефективним, якщо студент має можливість самостійно проводити досліди. Виходячи з цього, були складені методичні розробки до практичних занять. Кожен дослід, який був рекомендований студентам, спочатку відпрацьовувався асистентами, вишукувались оптимальні умови, найбільш вражаючий варіант, фізіологічно активні речовини, які дають більший ефект. Викладачі, захоплені фізіологією, прагнули на заняттях створити атмосферу наукового пошуку, зацікавленості студентів у результатах експериментів, які вони проводять. Якщо викладачі йшли на заняття як на свято, то вони не хотіли позбавляти цього почуття своїх студентів, почуття свята фізіології, свята науки. Із перших днів з’явилися бажаючі займатися у науковому студентському гуртку. Наприкінці року студенти під керівництвом К.В. Кованова і К.Г. Золенкової виконали і доповіли на студентських конференціях у Тернопільському та Львівському інститутах 2 роботи. З часом виїхала в Київ Г.О. Гончарук, перейшла на кафедру фармакології І.І. Лесюк, з’являлися і залишали кафедру інші викладачі (А.В. Ковальчук, В.П. Скалозуб, М.І. Зайченко). Тільки з 1966 року викладацький склад кафедри стає відносно постійним: завідувач кафедри К.В. Кованов, щира, завжди готова кожному прийти на допомогу І.В. Ваврик, завзята і товариська С.Ф. Харченко, ерудована та ініціативна К.Г. Золенкова, великі трудівники І.П. Німий, А.І. Качанюк та Д.Г. Пархомець, які, маючи педагогічне навантаження асистентів, зуміли написати і захистити кандидатські дисертації. Усіх об’єднувало почуття відповідальності і любові до своєї справи. І студенти були чудові. З яким бажанням допомагали вони в обладнанні навчальних кімнат, практикумів, малюванні таблиць, підготовці тварин до занять. На початку 60-х років у Москві в Університеті дружби народів ім. Патріса Лумумби почали використовувати метод програмованого навчання. Ознайомившись із ним під час своєї поїздки, асистент К.Г. Золенкова розповіла про це вченій раді інституту і запрограмувала один із розділів «Фізіологія серця та судин». У роботі над складанням програм контролю за засвоєнням інших розділів курсу взяли участь усі асистенти. Таким чином, кафедра фізіології перша в інституті почала застосовувати у педагогічному процесі безмашинний метод програмованого контролю знань студентів. Як тільки в клініці у кабінетах функціональної діагностики з’явилися велоергометри, у фізіологічний практикум була введена робота «Регуляція гемодинаміки в умовах фізичних навантажень» з використанням велоергометра. Надалі були розроблені заняття «Варіаційна пульсографія», «Фізіологія нирок», «Клініко-фізіологічні методи дослідження функцій нирок», «Фізіологія всмоктування», «Ехокардіографія» та інші. Усі зусилля викладачів були спрямовані на те, щоб тримати студентів «на передньому краї» фізіологічної науки. Наприкінці 70-х років кафедрі вдалося придбати електростимулятори заводського виготовлення для обладнання практикумів на сучасному рівні. Але кожний із них треба було ще доповнити схемою, яка дозволяла подавати на електроди постійний і змінний струми. І викладачі (К.Г. Золенкова, Д.Г. Пархомець, А.І. Качанюк) з ентузіазмом взялися за переобладнання навчальних кімнат. Прийшлося і пиляти, і свердлити, і паяти, і монтувати установки з новими стимуляторами, що значно полегшило роботу студентів під час занять.